Поліцейські біля будівлі Конституційного Трибуналу Польщі під час конституційної кризи

Аналіз конституційної кризи 2026 року у Польщі: окремі правові питання

Актуальність дослідження. Демократія має не лише гарантувати права та свободи, а й уміти захищати себе від тих, хто намагається її обмежити та навіть знищити. Вона повинна мати законні механізми протидії посяганням на себе, водночас дотримуючись балансу — захист демократії не повинен перетворюватися на виправдання необмеженої влади та порушення прав людини.

30 жовтня 2026 року у Польщі одна з обраних польським Сеймом суддів Конституційного Трибуналу (далі – КТ), яку керівництво Трибуналу не допускало до роботи, розпорядилася про негайну перерву у службових діях Голови КТ, пославшись на «stan wyższej konieczności konstytucyjnej» [1]. Реагуючи на це рішення невідкладно, уночі Президент Польщі прибув до будівлі КТ разом із Першим Головою Верховного Суду намагаючись зайти всередину. Справа дійшла аж до шарпанини між найвищими посадовими особами Республіки Польща та бійки між суддями [2].

Коли спір про право (розпочати роботу новообраного судді КТ) перетворюється на спір про те, хто контролює будівлю суду, нам треба повернутися до першопричини: яка норма підлягає застосуванню, хто уповноважений її тлумачити і чи є вирішення правової проблеми. Для України, яка має власний досвід конфліктів довкола органу конституційного контролю, польський досвід показує, якими можуть бути наслідки уникання зазначених проблем.

Стан дослідження. Концепцію «войовничої демократії» Карл Льовенштайн сформулював як відповідь на використання антидемократичними рухами демократичних свобод для захоплення влади [3, p. 417–432]; у Польщі її довго зводили до теорії заборони партій. Помітним кроком стала типологія А. Бєнь-Кацали, яка поряд із militant і neo-militant democracy виокремила quasi-militant democracy – використання захисних інструментів чинною владою під гаслом захисту демократії [4, s. 378]. Після 2023 року у науковому середовищі Польщі дискусія змістилася у площину «відновлення верховенства права». Так, М. Сафʼян обстоює відновлення через безпосереднє застосування Конституції Республіки Польщі, права ЄС і практики європейських судів, водночас визнаючи ризикованість цього шляху [5]. Угорський науковець Андре Шайо пропонує «militant rule of law» – застосування винятків, уже визнаних стандартами верховенства права [6], а З. Кмєцяк уважає засоби Льовенштайна необхідними для відновлення правопорядку [7]. На думку Я. Стеліни, край конфлікту довкола КТ покладе лише широкий консенсус, тобто зміна Конституції Республіки Польщі [8, s. 114]; автори монографії за редакцією М. Мушинського пишуть навіть про «перевернуте верховенство права» [9]. Однак останні події 2026 року комплексного осмислення ще не отримали. Мета цієї статті – виокремити ключові правові проблеми конституційної кризи та окреслити правомірні шляхи її подолання.

Основний зміст. Перша і, по суті, центральна проблема – правова природа присяги судді КТ. Конституція Республіки Польща наділяє правом обирати суддів КТ виключно Сейм, причому «indywidualnie» [10, ч. 1 ст. 194]; про участь Президента Основний закон Польщі мовчить. Згадка про присягу з’являється лише на рівні закону: обрана особа «składa wobec Prezydenta» присягу [11, ч. 1 ст. 4], а відмова її скласти «jest równoznaczna ze zrzeczeniem się stanowiska» [11, ч. 2 ст. 4]. Звернімо увагу на конструкцію норми: вона описує дію обраної особи, а не Президента; наслідок відмови скласти присягу законодавець передбачив, а наслідку бездіяльності того, перед ким її складають, – не передбачено. Ця асиметрія і стала юридичним ядром кризи; від її тлумачення залежить навіть склад Загальних зборів КТ [12, ч. 1 ст. 6]. Знайти пояснення чому виникла така правова прогалина складно.

Якщо поглянути ретроспективно, то позиція КТ змінилася на протилежну. У 2015 році Трибунал визнав, що відповідна норма, якщо її розуміти інакше, ніж як таку, що передбачає обов’язок Президента «niezwłocznego odebrania ślubowania», суперечить ч. 1 ст. 194 Конституція Республіки Польща [13, п. 5 резолютивної частини]. Однак 12 травня 2026 року КТ у складі п’яти суддів трьома голосами проти двох дійшов висновку, що ч. 1 ст. 4 закону, якщо розуміти її як таку, що покладає на Президента обов’язок прийняти присягу, не відповідає ст. 126 у зв’язку зі ст. 2 Конституція Республіки Польща [14].

Венеціанська комісія, навпаки, розглядає прийняття присяги як церемоніальний акт: Президент має прийняти її без зволікання і не вправі перевіряти процедуру виборів, а за його відмови допустима присяга без його фізичної присутності за умови належної форми [15]. Маємо не відтінки тлумачення, а пряму колізію, яку інтерпретацією вже не розв’язати.

Ще одна проблема – конкуренція двох різних тлумачень правових норм. Суд справедливості ЄС констатував, що КТ не відповідає вимогам незалежного й безстороннього суду, встановленого раніше законом [16]. Водночас Конституція Республіки Польща проголошує рішення КТ «powszechnie obowiązujące i ostateczne» і вимагає їх невідкладного оприлюднення [10, ч. 1, 2 ст. 190], тоді як уряд визнав оприлюднення актів КТ у чинному складі недопустимим [17]. Кожна сторона закидає іншій порушення засади правової визначеності [10, ст. 7]. Парадоксально, але зараз виникли такі різнобічні тлумачення двох норм Конституція Республіки Польща, які дають взаємовиключні відповіді на одне питання, а арбітр (КТ), передбачений Конституцією, сам є предметом спору.

Третя проблема – застосований «стан вищої конституційної необхідності». Писане конституційне право Польщі такого поняття не знає; найближчий відповідник – кримінально-правовий: не вчиняє злочину той, хто усуває безпосередню небезпеку, «jeżeli niebezpieczeństwa nie można inaczej uniknąć», а пожертвуване благо менш цінне за врятоване [18, § 1 ст. 26] (крайня необхідність). Проте обставина, що виключає злочинність діяння, відповідає на питання, чи підлягає фізична особа відповідальності, а не чи мав державний орган повноваження вчиняти/не вчиняти дії; переносити її в публічне право – методологічна помилка та поширювальне тлумачення. Конституція Республіки Польща містить закритий перелік надзвичайних станів, які запроваджуються лише тоді, коли «zwykłe środki konstytucyjne są niewystarczające» [10, ч. 1 ст. 228], а надзвичайний стан через загрозу конституційному устрою Президент запроваджує тільки за поданням Ради Міністрів [10, ч. 1 ст. 230]. Ця межа симетрична: функція Президента стежити за дотриманням Конституції Республіки Польща [10, ч. 2 ст. 126] реалізується «w zakresie i na zasadach określonych w Konstytucji i ustawach» [10, ч. 3 ст. 126]. Не змінюють картини, а навпаки — ускладнюють, і взаємні звинувачення сторін у «перевороті»: цей склад злочину вимагає мети насильницької зміни устрою [18, § 1 ст. 127].

Четверта проблема – чи придатна до наявної конституційної кризи у Польщі доктрина «войовничої демократії». Конституція Республіки Польща містить її класичний елемент: заборону партій та організацій, програми або діяльність яких передбачають чи допускають методи й практики тоталітарних режимів, расову та національну ненависть, насильство з метою захоплення влади або впливу на державну політику, а також таємні структури [10, ч. 1 ст. 13]. Однак це інструмент захисту політичного плюралізму від антидемократичних об’єднань, а не засіб розв’язання конфлікту між конституційними органами. Відповідно, застосування цієї доктрини до нинішньої кризи було б виходом за межі її призначення.

У сучасній польській дискусії поняття «войовничої демократії» іноді використовується значно ширше – як виправдання надзвичайних дій держави для відновлення верховенства права. Але такий підхід створює небезпеку перетворення захисних механізмів демократії на інструмент політичної боротьби. Як слушно зауважує А. Бєнь-Кацала, демократичні інститути можуть бути використані чинною владою для обмеження політичної конкуренції, якщо сама влада визначає, що саме є загрозою демократії [4]. У цьому сенсі нинішня криза демонструє ризик quasi-militant democracy, коли захист правопорядку стає аргументом для відступу від його процедурних гарантій.

П’ята проблема – відсутність ефективного механізму розв’язання спору між конституційними органами. Конституція Республіки Польща не передбачає спеціальної процедури вирішення конфлікту між Президентом, Сеймом, урядом і Конституційним Трибуналом щодо статусу суддів. КТ має повноваження вирішувати спори про повноваження між центральними конституційними органами держави [10, ч. 1 ст. 189], однак у ситуації, коли сам Трибунал є стороною конфлікту, цей механізм втрачає практичну ефективність.

Вихід із кризи. На нашу думку, розв’язання проблеми має відбуватися виключно у правовому полі та передбачати кілька послідовних кроків. По-перше, необхідно законодавчо уточнити процедуру складення присяги суддями КТ: встановити чіткий строк для її прийняття Президентом, а також передбачити правові наслідки його бездіяльності. При цьому законодавець має врахувати конституційну роль Сейму як органу, що обирає суддів Трибуналу, і не створювати для Президента додаткових повноважень, не передбачених Конституцією.

По-друге, рішення міжнародних судових інституцій, зокрема Суду справедливості ЄС (у справі «Європейська Комісія проти Республіки Польща» від 18 грудня 2025 року), слід виконувати законом, а не ухвалами Сейму чи уряду; тимчасові заходи мають бути строковими і підконтрольними суду. По-третє, остаточно статус КТ можна врегулювати лише зміною Конституції (2/3 голосів у Сеймі та абсолютна більшість у Сенаті [10, ч. 4 ст. 235]), яка індивідуалізує вирішення статусу осіб, обраних з порушеннями, і не зачепить незмінюваності законно обраних суддів [22]. Доречне й конституційне закріплення гарантій стійкості Трибуналу – за зразком змін до ст. 93–94 Основного закону ФРН 2024 р. [20]. Утім, без консенсусу основних політичних сил, на значенні якого наголошує А. Гліщинська-Грабіас [23, s. 27], жоден із цих кроків реалізований не буде.

Висновок. Ядро кризи – колізія тлумачень ч. 1 ст. 194 Конституції Республіки Польща і ч. 1 ст. 4 закону про статус суддів КТ, зумовлена прогалиною щодо бездіяльності адресата присяги. Рішення наднаціональних судів і норма про обов’язковість рішень КТ створили стан конкуруючих легальностей без визнаного арбітра.

«Стан вищої конституційної необхідності» не може бути джерелом повноважень жодного органу. Конституція Республіки Польщі містить лише окремі положення моделі «войовничої демократії», спрямовані проти антисистемних об’єднань, тож підставою дій державних органів у міжінституційному конфлікті ця доктрина бути не може. На нашу думку, правомірний вихід із наявної кризи – законодавче врегулювання присяги, виконання міжнародних рішень шляхом внесення змін у закон і консенсусна зміна Конституції Республіки Польщі з гарантіями незмінюваності суддів.

Список використаних джерел

  1. Co się dzieje w Trybunale Konstytucyjnym? Wyjaśniamy. Rzeczpospolita. 2026. URL: https://www.rp.pl/polityka/art45424911-co-sie-dzieje-w-trybunale-konstytucyjnym-wyjasniamy (дата звернення: 02.11.2026). ↩
  2. Prezydent przed Trybunałem Konstytucyjnym. Towarzyszy mu I prezes Sądu Najwyższego. Polsat News. 31.10.2026. URL: https://www.polsatnews.pl/wiadomosc/2026-10-31/prezydent-przed-trybunalem-konstytucyjnym-towarzyszy-mu-i-prezes-sadu-najwyzszego/ (дата звернення: 02.11.2026). ↩
  3. Loewenstein K. Militant Democracy and Fundamental Rights, I. The American Political Science Review. 1937. Vol. 31, No. 3. P. 417–432. ↩
  4. Bień-Kacała A. Czy demokracja może jeszcze obronić się sama w Polsce? Państwo i Prawo. 2022. Nr 10. S. 374–391. ↩ ↩
  5. Safjan M. We Are Not Helpless: How Poland can restore the Rule of Law by referring to its constitutional foundations. Verfassungsblog. 06.12.2023. DOI: 10.59704/360b3642fd7715d0. ↩
  6. Sajó A. Militant Rule of Law. Verfassungsblog. 20.12.2023. DOI: 10.59704/309ff22756f26063. ↩
  7. Kmieciak Z. Regres czy przejściowy kryzys państwa prawnego? Państwo i Prawo. 2024. Nr 10. S. 5 і наст. ↩
  8. Stelina J. On Persons “Not Authorized to Adjudicate” as Referred to in the 2024 Acts Concerning the Constitutional Tribunal. Europejski Przegląd Prawa i Stosunków Międzynarodowych. 2025. Nr 1(73). S. 114–124. DOI: 10.52097/eppism.9661. ↩
  9. Reversed Rule of Law in the Creation, Interpretation and Application of Law in Poland: Methods and Consequences / ed. M. Muszyński. Miskolc–Budapest: Central European Professors’ Network, 2026. DOI: 10.54237/profnet.2026.mmrrlcialp. ↩
  10. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. Dz.U. 1997. Nr 78. Poz. 483. ↩ ↩ ↩ ↩ ↩ ↩ ↩ ↩ ↩ ↩
  11. Ustawa z dnia 30 listopada 2016 r. o statusie sędziów Trybunału Konstytucyjnego. Dz.U. 2018. Poz. 1422 (t.j.). ↩ ↩
  12. Ustawa z dnia 30 listopada 2016 r. o organizacji i trybie postępowania przed Trybunałem Konstytucyjnym. Dz.U. 2019. Poz. 2393 (t.j.). ↩
  13. Wyrok TK z dnia 3 grudnia 2015 r., sygn. akt K 34/15. Dz.U. 2015. Poz. 2129. ↩
  14. Wyrok TK z dnia 12 maja 2026 r., sygn. akt K 3/26 [за повідомленням Prawo.pl]. URL: https://www.prawo.pl/prawnicy-sady/obowiazek-przyjecia-slubowania-przez-sedziow-tk-wyrok-trybunalu-konstytucyjnego,1544501.html (дата звернення: 02.11.2026). ↩
  15. Venice Commission. Poland – Opinion on the powers of the President in the context of the oath-taking of the judges of the Constitutional Tribunal and of other judicial appointments: CDL-AD(2026)031. 9–10.10.2026. ↩ ↩
  16. Wyrok TSUE z dnia 18 grudnia 2025 r., C-448/23, Komisja przeciwko Polsce. Komunikat prasowy nr 157/25. ↩
  17. Uchwała nr 162 Rady Ministrów z dnia 18 grudnia 2024 r. w sprawie przeciwdziałania negatywnym skutkom kryzysu konstytucyjnego w obszarze sądownictwa. M.P. 2024. Poz. 1068. ↩
  18. Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. – Kodeks karny. Dz.U. 2025. Poz. 383 (t.j.). ↩ ↩
  19. Wyrok TK z dnia 3 grudnia 2025 r., sygn. akt Pp 1/20. ↩
  20. Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland vom 23.05.1949 (zuletzt geändert: BGBl. 2024 I Nr. 439). ↩ ↩
  21. Müller J.-W. Militant Democracy and Constitutional Identity. Comparative Constitutional Theory / ed. by G. Jacobsohn, M. Schor. Cheltenham: Edward Elgar, 2018. P. 415–435. ↩
  22. Venice Commission. Poland – Opinion on the draft constitutional amendments concerning the Constitutional Tribunal and two draft laws on the Constitutional Tribunal: CDL-AD(2024)035. 6–7.12.2024. ↩
  23. Gliszczyńska-Grabias A. „Stara” i „nowa” demokracja walcząca jako jedna z wartości europejskich. Europejski Przegląd Sądowy. 2026. Nr 3. S. 21–27. ↩